ВПЛИВ СХЕМИ РОЗМІЩЕННЯ І ГУСТОТИ РОСЛИН НА УРОЖАЙНІСТЬ ТА БІОМЕТРИЧНІ ПОКАЗНИКИ ДИНІ ЗВИЧАЙНОЇ (CUCUMIS MELO L.) В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Анотація

У статті висвітлено результати дослідження впливу схеми розміщення рослин дині звичайної на урожайність та біометричні показники. Дослідження проводились в умовах Правобережного Лісостепу України (м. Умань, 48°46′N, 30°14′E) у 2023–2024 рр. Для дослідження використовувався ранньостиглий гібрид дині Амал F1, призначений для споживання у свіжому вигляді, який вважається одним із найбільш затребуваних гібридів дині в мережах супермаркетів України. В дослідженні використовувалися такі схеми розміщення рослин 1,4+0,4×0,5 м (К), 1,6+0,4×0,5 м, 1,8+0,4×0,5 м, 2,0+0,4×0,5 м, 2,2+0,4×0,5 м, 2,4+0,4×0,5 м. Під час вегетації проводили визначення довжини стебла у різні фенологічні фази розвитку рослини, маси плоду та урожайності. Для проведення дослідження використовували польовий та лабораторний методи дослідження. Дослід закладений згідно із методикою досліджень. У результаті досліджень встановлено, що довжина стебла значно залежала від схеми розміщення рослин, чим більша була відстань між рослинами, тим довшим було стебло. Найбільша довжина стебла формувалася за використання схеми розміщення 2,4+0,4×0,5 м та 2,2+0,4×0,5 м. Найбільшу масу плоду формували дині, вирощені за схемами 2,0+0,4×0,5 та 2,4+0,4×0,5, вона становила 2,0 та 1,9 кг відповідно. Найменшу середню врожайність мали рослини, вирощені за схемою 1,6+0,4×0,5, де відповідність маси плоду до кількості рослин на гектар не забезпечує кращої врожайності, як у варіантах з іншою схемою розміщення. Найвища урожайність відзначена у дині, вирощеної за схемою 2,0+0,4×0,5 м, та становила 53,8 т/га, що на 5,95 т/га більше, ніж у контрольного варіанту. На врожайність вагомо вплинула відстань між рослинами: чим більша була відстань між рослинами, тим більшою була маса плоду. Тому вирощування дині звичайної за схемою 2,0+0,4×0,5 забезпечує кращу врожайність у разі раціонального використання земельної площі.