ЕТНІЧНА ТА КОНФЕСІЙНА СПЕЦИФІКА ЕВОЛЮЦІЇ ПОДІЛЬСЬКОГО ШКІЛЬНИЦТВА НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Анотація

Кінець XVIII-початок XIX ст. був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі. Поділля разом з усім Правобережжям наприкінці XVIII століття було анексоване Російською імперією внаслідок другого поділу Речі Посполитої. Ця територія стала для метрополії цінним поповненням, адже була багатою та густонаселеною. Після приєднання краю царська влада негайно розпочала масштабну перебудову суспільного життя відповідно до загальноімперських потреб та інтересів. Освітня сфера регіону зазнала істотних етнонаціональних змін, сприснених, з одного боку, русифікацією та знищенням Уніатської церкви й уніатського шкільництва як важливих засобів збереження культурно-духовної спадщини й національної єдності українців; з іншого боку, розширенням світських навчальних закладів за російськими стандартами та створенням шкіл для нових колоністів. Перед царизмом постало питання інкорпорації місцевого населення в «загальноросійське тіло». Він розумів, що для цього недостатньо розмістити на території краю значні військові сили, провести адміністративно-територіальну реформу, заповнити управлінські кабінети російськими. Потрібно було змінити світогляд місцевого населення, перетворити його на вірнопідданих імперії й на кінцевому етапі повністю його русифікувати. Особливо важко це було зробити з поляками, які до приходу на Правобережжя росіян були тут пануючим етносом і мали всі атрибути державної нації. Одним із них є національна, в даному випадку польська, система освіти, що працювала на потреби Речі Посполитої. У Речі Посполитій освіта була тісно пов’язана з релігійними установами, і насамперед з римо-католицькими та греко-католицькими орденами (францисканці, єзуїти, домініканці, кармеліти, василіани).