ТРАНСФОРМАЦІЯ АГРАРНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 90-Х РОКІВ ХХ СТ

Анотація

У статті досліджено особливості та механізми реорганізації і трансформації освітніх установ аграрного профілю в умовах переходу до ринкової економіки, визначено основні причини, що призвели до корінних змін у системі закладів освіти аграрного спрямування. Досліджено, що саме призвело до відсутності фахівців у галузях агропромислового комплексу в умовах ринкової економіки. Агропромисловий комплекс пов`язаний з інтересами кожного громадянина. Високий рівень його розвитку є не лише основною умовою продовольчого забезпечення населення, а й важливим чинником політичної стабільності, успішного вирішення проблем державотворення, утвердження нових форм власності та господарювання на принципах ринкової економіки, відродження і соціального розвитку села, формування реального господаря землі, активного учасника суспільного життя, управління державними справами. Вирішення цих завдань значною мірою залежить від рівня, шляхів та форм наукового і кадрового забезпечення агропромислового виробництва. На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що в умовах утвердження багатоукладності в економіці по-новому вирішуються питання кадрового, наукового та інформаційного забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва. Кадрове забезпечення провадиться у трьох напрямах. Перший напрям передбачає суттєве підвищення рівня підготовки спеціалістів, що опанували комплекс знань для роботи в умовах ринкової економіки. Другий – пов`язаний з удосконаленням системи перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів із вищою та середньою спеціальною освітою, які закінчили до початку соціально-економічних перетворень в Україні. Третій напрям – це заходи щодо підготовки і підвищення кваліфікації працівників масових професій для всіх типів господарств аграрного сектору. Розмаїття підходів і пропозицій щодо підвищення якості підготовки фахівців дає змогу визначити стратегію для створення сучасної конкурентоспроможної системи вищої освіти, яка має, насамперед, максимально відповідати інтересам українського суспільства та вітчизняної економіки. Доведено, що наукове забезпечення передбачає створення сприятливих умов для: а) розроблення й упровадження у сільськогосподарське виробництво дійових науково-технічних розробок і технологій; б) утілення в життя нормативно-методичних рекомендацій щодо реформування форм господарювання в аграрному секторі; в) надання консультаційних послуг, розповсюдження та використання результатів проведених досліджень. Лише історичні зміни, які відбулися на початку 90-х років, відкрили шлях для реалізації сучасних підходів розвитку вітчизняної системи вищої освіти. Заклади вищої освіти отримали реальну самостійність у вирішенні дійсно творчих проблем навчання, виховання та підготовки кадрів. Був узаконений та почав динамічно розвиватися недержавний сектор освіти, відійшов у минуле політичний нагляд за діяльністю учбових закладів. Не викликає сумнівів: культура, держава та суспільство у межах діяльності вищих учбових закладів переживають радикальні зміни. Перш за все це глобалізація, демократизація, масовість, технологізація, гуманізація. Ці корінні зміни вочевидь вплинуть на сферу вищої освіти.